Дитячо-юнацький футзал в Україні: відродження під час повномасштабної війни

Рік тому ми говорили та писали про те, чим живе український футзал під час повномасштабної війни. І тоді керівництво Асоціації футзалу України зробило все для того, щоб сезон 2022/2023 р. р. відбувся, у той час як сезон 2021/2022 р. р. не був дограним. І, як бачимо зараз, завдяки зусиллям як АФУ, так і команд VBET Екстра-ліги, минулий сезон все-таки був проведений, а новий чемпіон України, київський «ХІТ», вийшов до Елітного раунду Ліги чемпіонів.

Однак, наразі хочеться продовжити минулорічну тему, але вже у трохи іншому ракурсі, а саме – хочеться поговорити про український дитячо-юнацький футзал, і про те, чим він зараз живе в умовах повномасштабної війни. Тим більше, ні для кого не секрет, що саме з дитячо-юнацьких змагань потім виходять нові футзальні зірки та гравці національної збірної. Рік тому ми трохи торкнулися цієї теми. Однак, цьогоріч хочеться поговорити про це більш детально. Тим більше, для цього є вагомі причини. Які саме? Про це ми поговоримо нижче.

А поки ми поговоримо про те, як український дитячо-юнацький футзал відроджувався, немов фенікс, спочатку після анексії Криму й частини Луганської та Донецької областей у 2014 році, а потім – після початку повномасштабної війни у 2022 році. Одразу просимо звернути увагу саме на 2014 рік, тому що коли російські загарбники окуповували Крим та частину Донбасу, європейська та світова спортивні спільноти не надали цьому особливого значення, і російські команди та збірні продовжували виступати у міжнародних турнірах. Можливо, якби російські команди та збірні отримали дискваліфікацію тоді, у 2014 році, а не через вісім років, то ми би не побачили перемогу команди «Газпром-Югра» у фіналі футзального Кубку УЄФА у 2016 році, а також виходи цієї ж команди до  у «Фінал чотирьох» Кубку УЄФА у 2017 році, «Діни» – у 2015 році, а також виходи до «Фіналу чотирьох» Ліги чемпіонів двох російських команд – «Тюмені» та «КПРФ», як це було у 2020 році. Більше того – якщо проводити аналогії з «Фіналом чотирьох» футзальної Ліги чемпіонів, який у 2022 році проходив у Ризі, і в якому «Тюмень» вже не брала участь, оскільки через агресію Росії на території України, всі російські клуби були дискваліфіковані (тоді російську команду у «Фіналі чотирьох» замінив французький «ACCS Футзал», за який грав легендарний португалець Рікардіньйо. – А. Т.), то у «Фіналі чотирьох» Кубку УЄФА у 2014 році ми би не побачили російське «Динамо» у вирішальному матчі проти «Барселони Алуспорт». Так само ми би не побачили збірну Росії у фіналі чемпіонату світу з футзалу у 2016 році, а також у фіналах чемпіонатів Європи у 2014, 2016 та 2022 роках, а також у матчі за бронзові медалі Євро-2018. Хоча якби світова спільнота звернула увагу на військову інтервенцію Російської Федерації на території Грузії у 2008 році, то, можливо, ми би не побачили російську збірну у фінальному матчі футзального Євро-2012 у Хорватії, а також не побачили б у «Фіналі чотирьох» Кубку УЄФА 2009 року «Динамо» та «ВІЗ-Сінару», а  у фіналах Кубку УЄФА у 2012 та 2013 років – «Динамо». Тобто, тут ми бачимо ще одно підтвердження того, що спорт та політика, на жаль, взаємопов’язані. Особливо якщо це стосується країни, яка займає шосту частину суходолу Землі…

Втім, повернемося до нашої головної теми. Навесні 2014 року почалась окупація Росією території України – Криму, Луганської та Донецької областей. І від цього серйозно постраждав український футзал. По-перше – залишились без домівок три команди з тих регіонів: «Єнакієвець» (Єнакієве) та «ЛТК» (Луганськ), які грали у Екстра-лізі, а також «Буран-Ресурс» (Донецьк), який грав у Першій лізі (у сезоні 2013/2014 р. р. «Буран-Ресурс» вийшов до фінальної частини чемпіонату України серед команд Першої ліги. – А. Т.). Але найбільш болючі втрати були у дитячо-юнацькому футзалі. Через окупацію частини Луганської та Донецької областей з української футзальної мапи зникли такі команди-учасниці Української дитячо-юнацької футзальної ліги (УДЮФЛ), як Академія «ЛТК» (Луганськ), НВК № 49 «Надія» (Макіївка), «ВАВК» (Володимирівка), «Донтекс» (Донецьк), ДЮСШ (Амвросіївка), «Стірол-ДЮСШ № 2» (Горлівка). Дві останні команди з цього списку неодноразово ставали чемпіонами України, володарями Кубку України та Кубку УДЮФЛ у різних вікових категоріях, а також перемагали на різних міжнародних турнірах з футзалу. Більше того – через відсутність цих команд суттєво впав рівень чемпіонату України серед юнаків 2000-2001 років народження. 

Саме ці юнаки мали би представляти Україну на першому чемпіонаті Європи (U-19), який у 2019 році проходив у Латвії. І саме через відсутність юнаків з зазначених вище команд потенціал юнацької, а потім і юніорської збірної України був суттєво обмежений, а головному тренеру збірної України (U-17) (яка, відповідно, потім трансформувалася у збірну України (U-19). – А. Т.) довелося обирати з того, що залишилось. І це, на думку автора цього матеріалу, було головною причиною того, що збірна України (U-17), складена з юнаків 2000-2001 років народження, не пробилась до фінального етапу футзального турніру Юнацьких Олімпійських Ігор – 2018, які проходили в Аргентині. Так, ці юнаки потім вийшли до фінальної частини Євро-2019 (U-19), але є підозра, що якби не втрата перспективних гравців, які, на жаль, були на окупованій території, то «синьо-жовті» цілком реально могли би вийти з групи. Однак, цього не сталося…

Тим не менш, за деякий час український дитячо-юнацький футзал пристосувався до нових реалій та почав поступово відроджуватись. І дуже потужний поштовх відродженню дитячо-юнацького футзалу дали кілька серйозних подій. Перша – це проведення у 2016 році турніру «Кубок Конференцій» у київському Палаці спорту у двох вікових категоріях. У цьому турнірі брали участь юнаки 2002 та 2004 років народження. І саме ці юнаки потім склали основу  збірних України U-15 та U-13, які у підсумку здобували перемоги на міжнародному турнірі «Montesilvano Futsal Cup», а вже через кілька років виходили у півфінали Євро-2022 (U-19) в Іспанії та Євро-2023 (U-19) у Хорватії. Проте, до цього ми ще повернемось. А поки перейдемо до другої події, яка позитивно вплинула на подальше відродження українського дитячо-юнацького футзалу – це створення Юнацької Екстра-ліги, яка у дебютному сезоні (2017/2018 р. р.) проходила у віковій категорії U-16, а вже з наступного сезону вже була у категорії U-17. І кістяк Юнацької Екстра-ліги складали вже згадані вище юнаки 2002-2004 років народження. Тому, можна сміливо сказати, що участь у Юнацькій Екстра-лізі стала вагомим трампліном для юних гравців, які потім грали у збірній України (U-19) на юніорських Євро. Окрім того, переважна більшість цих гравців вже грає в основних складах клубів VBET Екстра-ліги, а дехто успішно грає за кордоном. І третя подія, яка сталася в українському дитячо-юнацькому футзалі – це розділення команд у різних вікових категоріях на Вищу та Першу ліги, а також прямі трансляції матчів дитячо-юнацького чемпіонату України на офіційному YouTube-каналі Комітету дитячо-юнацького футзалу Асоціації футзалу України, а також на футзальному порталі «5х5». І завдяки цьому глядацька аудиторія саме у дитячо-юнацьких змагань суттєво збільшилась.  

24 лютого 2022 року стало чорною датою у новітній історії України. Саме тоді розпочалося повномасштабне вторгнення російської армії на територію України, яке негативно відбилося на всіх сферах життя багатьох українців. Безумовно, це також негативно вплинуло і на український дитячо-юнацький футзал. Як раз 24 лютого 2022 року в Івано-Франківську мав проходити заключний ігровий день третього з’їзного туру чемпіонату України (U-15) серед команд Вищої ліги (на відміну від Юнацької Екстра-ліги (U-17), де був формат спарених матчів за системою «дім-виїзд», у молодших вікових категоріях діяв «туровий» формат, тобто – команди-учасниці чемпіонату з’їжджались на кілька днів у одне місто, де грали кілька турів поспіль, але у «пандемійний» період, коли у світі була пандемія коронавірусу, «туровий» формат діяв в усіх вікових категоріях. – А. Т.). Однак, матчі заключного ігрового дня не відбулись, а сезон 2021/2022 р. р. у підсумку не був дограний в усіх вікових категоріях. На жаль, через окупацію частини Запорізької та Херсонської областей, з футзальної мапи України наразі зникли такі команди, як «Темп-ЗАЕС» (Енергодар) – багаторазовий чемпіон України та призе чемпіонатів України серед дитячо-юнацьких команд у різних вікових категоріях), «Таврія» (Василівка), «Дизеліст» (Токмак), «Гопри» (Гола Пристань).  

Що було далі? А далі було зрозуміло, що сезон 2022/2023 р. р. потрібно провести, хоча був великий ризик, якщо брати до уваги безпеку, адже на той момент ракетні обстріли території України з боку Росії мали дуже частий характер. Через це багато хто з тих юних гравців, які були зірками у своїх вікових категоріях, виїхали за кордон – туди, де було більш безпечно. Однак, на жаль, далеко не всі залишились у футзалі. Багато хто пішов у великий футбол, і зараз вже знаходиться на юнацьких контрактах у закордонних клубах. Але ті гравці, які опинилися за кордоном, але залишились у футзалі, у підсумку складали п’ятдесят відсотків тієї збірної України (U-19), яка зіграла у півфіналі юніорського чемпіонату Європи у хорватському Поречі.

Згадуючи сезон 2022/2023 р. р., який був першим в умовах повномасштабної війни, заступник Голови Комітету дитячо-юнацького футзалу АФУ Максим Чубінський в інтерв’ю футзальному порталу «5х5» зазначив:

«Так, це був один з найскладніших сезонів у нашому дитячо-юнацькому футзалі. На початку сезону не було розуміння, як будемо проводити, в якому форматі та де саме проводити. Але, спільними зусиллями, ми все ж таки зуміли провести сезон 2022/2023 р. р., я вважаю, на дуже високому рівні, і це, насамперед, завдяки нашим Збройним Силам України! У минулому сезоні у наших змаганнях з’явились аж 22 нові команди, і я вважаю, що це великий прогрес. Перш за все, питання стояло, в яких містах ми можемо проводити змагання. По-друге – це отримання дозволу від військової адміністрації на проведення змагань. По-третє – це зібрати команди на ці змагання. Тренери зіштовхнулися з багатьма проблемами щодо складу, тому що важко хорошого гравця одразу рівноцінно замінити, але натомість з’явились багато інших маленьких зірочок у футзалі, і це не може не радувати. Стосовно рівня змагань можу сказати: дійсно, якщо б були діти які виїхали за кордон, змагання були б ще набагато цікавішими. Але маємо те, що маємо. Ця війна з агресором багатьох спонукала виїхати за кордон.»

Тим не менш, сезон 2022/2023 р. р. в українському дитячо-юнацькому футзалі відбувся. І це – найголовніше. Якщо казати про той факт, що під час повномасштабної війни у всеукраїнських дитячо-юнацьких футзальних змаганнях дебютували аж 22 команди, то з одного боку – це парадокс. А з іншого боку – це дає надію на те, що вже надалі, коли закінчиться війна, український дитячо-юнацький футзал матиме резерв, який не доведеться довго шукати. Більше того – зараз вже стартував сезон 2023/2024 р. р., і команд у ньому стало ще більше. Особливо це стосується вікової категорії U-15. У чемпіонаті України (U-15) у цьому сезоні грають аж шістнадцять команд, що для цієї вікової категорії є рекордом. І ця вікова категорія насправді є дуже важливою. Річ у тім, що там грають юнаки 2009 року народження, які теоретично разом з гравцями, які на рік старші, складатимуть основу тієї юнацької збірної України, яка боротиметься за право зіграти у фінальному раунді футзального турніру Юнацьких Олімпійських Ігор – 2026 у Сенегалі та Євро-2027 (U-19). А також зараз у віковій категорії U-15 зараз грають юнаки 2010 року народження, які складатимуть основу юніорської збірної України, котра, сподіваємось, зіграє на Євро-2029 (U-19). Звісно, про ці турніри ще зарано казати. Але зараз дуже важливо зберегти ці покоління, які могли би зіграти на зазначених змаганнях. Так само як важливо зберегти юнаків 2007 року народження, які наразі грають у Юнацькій Екстра-лізі (U-17), та 2007 року народження, які гратимуть у Молодіжній Екстра-лізі (U-19). Адже саме ці юнаки вже незабаром гратимуть у відбіркових матчах Євро-2025 (U-19). Враховуючи те, що Асоціації футзалу України та клубам VBET Екстра-ліги вдалося зберегти для юніорських збірних України двох останніх скликань юнаків 2002 та 2004 років народження (щоправда, тут ще потрібно подякувати клубам з Польщі, Італії та Литви, де українські молоді футзалісти виступали після початку повномасштабної війни та продовжують це робити зараз. – А. Т.), немає сумнівів у тому, що і наступне покоління українських футзалістів вдасться зберегти.  

Підбиваючи підсумки, зазначимо наступне. По-перше – українському дитячо-юнацькому футзалу вдалося уникнути серйозної кризи як після анексії Росією Криму та частини Донбасу у 2014 році, так і після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України у 2022 році. І це – найважливіше. По-друге – не менш важливо те, що вдалося зберегти гравців для двох юніорських збірних України, які у підсумку вдало виступали на чемпіонатах Європи (U-19) у 2022 та 2023 роках. І є сподівання на те, що збірна України, складена з гравців 2006-2007 років народження, не тільки вийде на свій чемпіонат Європи, а і зіграє там так само гідно, як і попередні покоління. По-четверте – вже зараз проведена робота щодо збереження у футзалі тих юнаків, які можуть поборотися за вихід у фінальний турнір Юнацьких Олімпійських Ігор – 2026 у Сенегалі. Зокрема, саме для цього в Ужгороді була створена Академія футзалу під егідою Асоціації футзалу України. І по-п’яте – Комітету дитячо-юнацького футзалу АФУ вдалося не тільки зберегти більшість команд, а і дати шанс дебютувати двом десяткам нових колективів, що в умовах повномасштабної війни дуже важливо. І дуже хочеться вірити, що коли нині окуповані частини України повернуться під українську юрисдикцію, то ми знову побачимо в у всеукраїнських дитячо-юнацьких футзальних змаганнях команди з Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей, а також з Криму. І від цього український футзал тільки виграє.

Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»
Фото: ФК «In.IT» (Львів)

Підтримати футзальний портал «5х5» на «Патреоні»